У Валерія Лучкевича завершується контракт із “Олександрією” вже 31-го травня і питання, чи футболіст буде його продовжувати, підвисло у повітрі. Саме з цієї причини гравець сьогодні в гостях на “Брутальному Футболі”. У цьому інтерв’ю ви дізнаєтесь, чи перейде Лучкевич у СК “Дніпро-1”, почуєте смішну історію, пов’язану з Шараном, скільки футболісту винен “Дніпро” та які умови були в Бельгії. Також Валерій поділився своєю думкою, чи переп’є українець бельгійця і розповів, як його розіграли у “Стандарді”.
– Сезон завершено: провал “Олександрії” чи сильний рівень УПЛ?
– Хороше таке відразу запитання, я б не сказав, що якийсь такий серйозний провал. Єдине – матч проти “Інгульця”. Це був провал, зіграли не дуже. В інших поєдинках, я беру зараз до уваги саме зустрічі після зимової перерви, я б не сказав, що були якісь провали. Ось візьмемо гру проти “Львова”: до тридцятої хвилини вони не переходили центр поля, не було моментів, ми забиваємо – 1:0, а за п’ять хвилин ковтаємо два. Другий гол взагалі був нелогічний. Згодом, проти “Руху”, у першому таймі ми повністю перевершували суперника. Я навіть не розумів, завдяки чому “Рух” може забити гол. Другий тайм – дуже важка картина, не знаю з чим це пов’язано. Зараз ще згадав “Ворсклу”: рахунок 1:0, ми повністю домінуємо, потім помилка нашого центрального захисника, пропускаємо, але продовжуємо грати краще. Зрівняли рахунок, але в результаті програли 3:1. Хоча по грі, я вважаю, ми виглядали краще. Десь нам не вистачало майстерності у завершальній стадії, ось в цьому була проблема, а про якийсь провал я б не говорив. На мою думку, зараз усі суперники рівні, кожен у кожного може забрати очки, навіть у “Шахтаря” і “Динамо”. Це те, що довели ми чи “Львів”. В УПЛ команди між собою зрівнялися.
– Коли особисто ти зрозумів, що не вдасться поборотися за єврокубки?
– Це був один з останніх матчів, коли в нас повністю не було шансів. Навіть після перемоги над “Шахтарем” ми сподівались за те, що можемо ще поборотися. У наступній грі проти “Руху”, точніше вже після неї, зрозуміли, що без шансів, тому що ніяк не могли дістати до єврокубкових місць. Загалом ми грали до останнього, у футболі різне буває.
– Які основні причини провалу “Сашки” в цьому сезоні?
– Мені важко сказати, в чому основні причини. Якщо поверхнево говорити, то десь нам не вистачало того фарту, який був навіть тоді, коли ми посіли третє місце. Везіння треба заслужити, можливо, ми десь у цьому сезоні його не заслужили.
– Шарана не буде в “Олександрії” наступного сезону, хто буде замість нього?
– Чесно, я володію такою ж інформацією, що і ви. Кажуть, що зараз буде тренер, який був у U-19 – Юрій Гура. Ходили чутки, що хотіли Михайленка, Ковальця, Бабича і ще іспанця Вісенте Гомеса. За останньою інформацією, має бути тренер U-19. Зараз в “Олександрії” передбачаються великі зміни. А будуть вони позитивні чи негативні – це тільки покаже час. У багатьох футболістів завершились контракти, орендні договори, буде цікаво подивитися, у яку сторону піде зараз “Олександрія”, на омолодження чи щось інше. Все покаже час.
– Розкажи найсмішнішу історію, пов’язану з Шараном.
– Ми тоді грали на Лігу Європу і в Богдановича був день народження, а я в команді був десь пів року. І там щось Шаран говорить, що найкращий подарунок – це перемога, а я візьми й ляпни: Володимире Богдановичу, вибачте, але ми вже вам краватку купили. На той час я не знав, що Богданович забобонний. Я дивлюся на Запорожана, а він червоний, голову опустив (сміється – прим.). Мені тоді трішки трусило, я ж пожартував, нічого такого не міг подумати (сміється – прим.).
– У тебе контракт завершується 31 травня, які плани далі?
– Подивимось, життя покаже. Зараз я тільки, як два дні тому повернувся додому, повністю занурився у сім’ю, дружину, дитину, хочу максимально час проводити з ними, я їх давно не бачив. Ми ще з жінкою жартували, що я тато вихідного дня, бо приїжджаю тільки на вихідні. Деколи не бачив їх по два тижні, а то й по три, зараз хочу приділити їм увагу, дивитися, як росте наш синочок. Далі буде видно, цими питаннями займаються Вадим Шаблій та Сергій Серебренников, коли ми з ними сядемо за стіл, то вони скажуть, що є зацікавленість з певних клубів, дай Боже, щоб були пропозиції (сміється – прим.), тоді будемо вже разом із сім’єю приймати рішення. Наразі не є можливим те, що я залишусь в “Олександрії”.
– Два забитих голи в цьому сезоні в УПЛ – це нормально для гравця твого амплуа чи хотілося б більшого?
– Звичайно, що ні, я вважаю, що це недостатньо. По-перше, я завжди вимагаю більше від себе, коли виходжу на матч, то хочу відзначитись голом або асистом, і в цілому допомогти команді. Я вважаю, що це мало, для самого себе, не беру до уваги амплуа, особисто я, хотів би більшого.
– Якби ти весь сезон провів на позиції форварда, скільки б забив?
– Ось це цікаве запитання. ну нехай поставлять мене, а там подивимось. Багато чого залежить від стилю команди, тобто, якби був необхідний стовп, то це не про мене, це до Сітала, якщо вривання в зону, то це так, ближче до моєї частини. Я думаю, що на футбольному полі, окрім позиції воротаря, я б себе всюди добре відчував.
– Взагалі ти не забивав багато голів у своїй кар’єрі, який забитий м’яч вважаєш найкращим?
– Якщо брати найважливіший особисто для мене, то це гол за “Дніпро” у ворота запорізького “Металурга”, коли ми виграли тоді з рахунком 1:0. Найкрасивіший… в принципі я забиваю усі красиві голи, зараз потрібно вибрати. Я дуже скромний? Дякую (сміється – прим.). Напевно слід відзначити гол у ворота полтавської “Ворскли”, коли я перекинув голкіпера.
– Що для тебе краще: забити чи віддати гольову передачу?
– Тут найголовніше, щоб перемогла команда. Якщо обирати між цими двома, то мені не є принципово забити гол чи віддати результативну передачу, якщо чесно. Приємніше, звісно, забивати, але особисто для мене немає такого пріоритету. Якщо ми вийдемо два в один на воротаря і я буду бачити, що можна віддати партнеру і ми стовідсотково заб’ємо гол, то завжди віддам пас. Тому що на перше місце я завжди ставлю результат команди, а не індивідуальні дії.
– Для тебе СК “Дніпро-1” це продовження “Дніпра”?
– За великим рахунком, змінився тільки герб клубу. Якщо брати із самого початку, то там працюють ті ж люди, що і колись у “Дніпрі”. Беремо не зараз, а як тільки тоді створювався СК “Дніпро-1”, тоді перейшли усі ті тренери, хто працював у “Дніпрі”, керівництво в обличчі Русола. Для мене “Дніпро” – це люди, які його оточують. В принципі так, для мене СК “Дніпро-1” – продовження того “Дніпра”, який був раніше.
– Ти міг перейти у СК “Дніпро-1” взимку, якби зробив цей крок, то не вважав би це зрадою, бо не всі вболівальники поважають “Дніпро-1”?
– Так, я знаю, що є конфлікт. При всій повазі до вболівальників “Дніпра”, я завжди буду вдячний за ту підтримку від них, коли я ще грав. Вони всі хороші люди, з багатьма знайомий, але це моя футбольна кар’єра, багато б людей вважали це зрадою, проте я б вчинив на той час так, як вигідно мені. Тобто я б не дивився, як це буде для когось, як про це будуть говорити і так далі, я вчинив би так, як було б краще для моєї сім’ї. Вважаю, що найбільш правильне рішення, кожна людина має в першу чергу турбуватися про свою сім’ю і думати, як буде краще їм, а не дивитися, що скажуть про це інші.
– Чому, коли ти забивав гол у складі “Дніпра” у ворота запорізького “Металурга”, то дуже бурхливо його відсвяткував? Це ж твій перший клуб.
– Тоді в запорізькому “Металурзі” працював мій батько та він ще є рекордсменом за кількістю зіграних матчів в УПЛ, з ним недобре вчинили. Наскільки я знаю, через мене, тому що я не захотів продовжувати контракт із “Металургом” і з ним не красиво вчинили. Мене відправили тоді в U-19, я останні матчі не грав, мені сказали бігати по колу. Питань немає, я все прекрасно розумів, але ви потім ось так вчиняєте з людиною, яка все своє футбольне життя віддала клубу. Ці емоції були більше до керівництва, які були на той час, в обличчі Олександра Олександровича Томаха. До вболівальників я завжди добре ставився і продовжую це робити.
– Скільки особисто тобі винен “Дніпро”?
– Особисто мені – нуль. Коли я йшов, мене продавали в “Стандард”, то ми з Андрієм Анатолійовичем Русолом сіли та всі моменти закрили, які у нас були. Усі гроші, які були винні, то мені віддали, це була велика сума, за неї можна придбати автомобіль BMW-X5 з пробігом десь року 2015-го. Або однокімнатну квартиру в Дніпрі.
– Бачив у тебе в Інстаграмі, що нещодавно ти зустрічався з Матеусом, ексгравцем “Дніпра”. Про що говорили?
– Так, ми випадково зустрілись в Дніпрі. Питали один в одного, як справи і так далі. Матеус розповів, що він зараз у Китаї, але через коронавірус не може полетіти наразі. Розмовляли з ним російською мовою, він нею говорить добре, з акцентом, але добре знає цю мову.
– Два роки, проведених у Бельгії, що запам’яталося найбільше?
– Найбільше – це, якщо брати життя – то менталітет людей. Він абсолютно інший, ніж в українців, там більше всі сімейні. Немає такого, щоб друг до друга ходили в гості, ось такого плану. Дуже сильно мені сподобалося те, що літні люди спокійно виходять в бар чи ресторан, сидять собі, беруть якесь вино і спілкуються. Молодь більше домашні, не сильно люблять ходити в гості. В плані футболу, я візьму чемпіонат Бельгії, на той час, коли я був там, то це був відкритий футбол, ви атакуєте і ми вам дамо теж саме робити.
– Розкажи про умови в “Стандарді”, тренування і взагалі, як тобі там було?
– Умови в “Стандарді” хороші, у них дуже велика база, три чи чотири натуральних поля, так само штучних і закритий манеж ще один, по умовах там база дуже класна. В плані тренування, то за той час, що я був у “Стандарді” змінилося чотири тренери й в кожного з них свій стиль.
– Бельгійський чемпіонат сильніший за УПЛ?
– В плані індивідуальних футболістів я скажу, що швидше всього так, а в плані командної гри, то я б посперечався з цим. Навіть я зрівнюю наші матчі з “Гентом”, коли за “Олександрію” грав, то в плані як команда, мені здається, що ми виглядали цікавіше, ніж “Гент”. В бельгійських командах є індивідуальні футболісти, які можуть зробити результат, у них більше ось ця тактика. Коли я був у “Стандарді”, з нами грав Мусса Дженепо, зараз він у “Саутгемптоні”, він малієць. Потім Поль Мпоку, він теж індивідуальний футболіст і Мехді Карсела-Гонсалес, він ще досі грає за “Стандард” зі всіх тих, кого я назвав.
– Коли ти грав у Бельгії, то часто зустрічався з українськими легіонерами?
– До речі, не сильно часто, не було такого. Декілька разів бачились з тим же Малиновським. З ним більше часу бачились, коли грали один проти одного, теж саме з Безусом і Яремчуком. Так, щоб десь зустрітись і посидіти, то, можливо, один раз таке було, бачились більше на зелених полях.
– На твою думку, хто найсильніший український футболіст, що грав у Бельгії та чому?
– Я думаю, між Маліною та Яремою, напевно все-таки Руслан, він там розкрився, коли туди прийшов. Він не був таким сильним футболістом, яким є зараз. Також можна назвати й Рому Яремчука, тому що він теж, як туди прийшов, то не грав, а розкрився, потрапив у збірну і там зараз дуже багато голів забив. Я назву все-таки двох, вони молодці.
– Ти виграв кубок Бельгії сезону 17/18, як минуло святкування?
– Взагалі спокійно, у роздягальні покричали, пообливалися шампанським і поїхали назад у Льєж. Там не було якогось бенкету і так далі. Єдине, президент потім за те, що ми зайняли друге місце і виграли кубок Бельгії, купив ролекси. Такий годинник дуже дорого коштує, на той час десь 10-12 тисяч євро.
– Хто в “Стандарді” найбільше любив випити?
– Якщо чесно, то я там дуже сильно здивувався. Там не було такого, що є “неп’ющі” та немає такого, що є алкоголіки. Вони ж католики та у двадцятих числах грудня завжди було зібрання команди з президентом, керівництвом, усі футболісти сиділи й випивали. Дозволяли собі пів пляшки віскі випити, а може й більше, я мало стежив за цим. Я побачив те, що вони всі можуть собі дозволити спокійно випити, немає нічого в цьому негожого, на тренування вони виходили всі тверезими.
– Який твій улюблений алкоголь?
– Ну є момент, коли хочеться пляшечку пива. Я після матчу можу собі дозволити його випити, воно добре заходить. Якщо посидіти, поспілкуватися, то можу випити й віскі. Коли на свята сиділи, то одну склянку можна розтягнути собі.
– Як думаєш українець перепив би бельгійця?
– Дивлячись, який українець (сміється – прим.), тому що є різні – хтось може перепити не тільки бельгійця, а й цілу команду. І є такі ж самі бельгійці. Я думаю, що було б цікаво за таким поспостерігати, якби два таких любителі продегустувати вина зійшлися, то вийшов би класний батл. Якщо горілку, то без шансів, бельгійці б вмерли (сміється – прим.), тут був би гріх програти. Якщо взагалі дідова самогонка, то бельгієць або “улетел” зразу, або почав українською говорити (сміється – прим.).
– Нам в інтерв’ю Діма Гречишкін сказав, що ти заслуговуєш на виклик до збірної України. Скільки ти заплатив Гречишкіну за ці слова і чи заслуговує на виклик Діма?
– (Сміється – прим.). Ну, по-перше, я здивований, що Діма мене так сильно любить. Взагалі ми з ним добре спілкуємось, дякую йому за теплі слова, звісно. Гречишкін теж заслуговує виклик. Він був у збірній, зараз показує стабільно впевнену гру. Думаю, що він би не завадив там. Зараз це інтерв’ю вийде та він мені дійсно буде телефонувати й питати, чому я йому нічого не заплатив (сміється – прим.).
– Швидше всього Євро-2021 обійдеться взагалі без “олександрійців”. Можна не дивитись, правда?
– (Сміється – прим.). Та ні, те, що говорили, що можуть викликати хлопців там з “Олександрії”, “Десни”, “Зорі”, “Ворскли” і так далі, то це рішення тренерського штабу збірної України, не нам судити. Я думаю, що кожен футболіст хоче поїхати у збірну та закріпитися там. Буду дивитися Євро і вболівати за наших, переживати. Багатьох хлопців знаю, хочу, щоб збірна України пройшла якомога далі та при цьому показувала хороший футбол.
– Спрогнозуй фінал Євро-2021.
– Чесно, то зараз дуже цікавий час у футболі, що завжди може бути щось несподіване. Раніше там завжди, якщо брати загалом, і Чемпіонат світу теж, то це Бразилія, Аргентина, Німеччина, Іспанія, Франція, Італія – ось такі завжди були команди. Зараз я вважаю, що навіть Україні по силі вийти у фінал. Залежить це від багатьох факторів: як хлопці будуть морально готові до цих матчів, як вони пройдуть підготовку. Мені здається, що буде дуже цікаве та несподіване Євро.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Я розповім історію, це було в “Стандарді”. Я перейшов у команду і минув десь тиждень. Після тренування заходжу в роздягальню, переодягаюсь, збираюсь йти в душ, підходить до мене Режиналь Горо, старожил команди. Стоїть і каже, що мене викликає тренер терміново, прямо зараз, щоб я біг. Я давай спітнілий, одягаю футболку, шорти, все, що бачу і біжу до нього, залітаю в тренерську без стуку, питаю, що хотіли. Він підіймає голову, дивиться на мене і каже, що не кликав. Я такий стою і думаю: “Блін, ось це я потрапився на такий простий гарбиль”. Розвернувся, а там вже пів команди стояло з телефонами та знімали це все (сміється – прим.).
