Завершення трилогії Михайла Юхименка про злет і падіння “Дніпра” Ігоря Коломойського.
Перша частина: Ігор Коломойський і «Дніпро» – історія одного вбивства. Частина 1: порятунок футбольного титана і становлення імперії
Друга частина: Ігор Коломойський і “Дніпро” – історія одного вбивства. Частина 2: зовнішній лоск і близькість катастрофи
2 травня 2014 року. “Шахтар” проводить останній матч на “Донбас Арені”, “Металіст” кілька місяців грає без власника, “Чорноморець” покидають легіонери, а його фанати разом з харків’янами замість шизи в очному поєдинку змушені боротися з проросійськими силами в центрі Одеси. Про Крим вже встигли й забути. Олігархи занурились у політику та захист активів, а найодіозніший з них – Ігор Коломойський – став губернатором Дніпропетровської області. Його футбольний клуб у сезоні 2014/15 візьме срібні медалі УПЛ, але залишиться з купою судових позовів і без тренерського штабу.
Втім, навіть тоді ніхто не задумувався про гіпотетичний крах “Дніпра”. Точно про це не думав Ігор Валерійович, який влітку запросив до клубу Мирона Маркевича й навіть виділив кошти на трансферну кампанію. “Бєня” не збирався кидати свою футбольну іграшку в такий важкий час, підготувавши для неї більш сумний фінал. Втім, спочатку був зовсім інший Фінал.
Cезон. Лебедина пісня “Дніпра”
Мирон Маркевич прийшов у “Дніпро” в дуже непростий час. За кілька тижнів до початку нового сезону команду покинули Жуліано, Денис Олійник, Денис Кулаков та Руслан Ротань, а Іван Стрініч поставив ультиматум керівництву, вимагаючи трансфер. Ситуація була схожою із демаршем Ротаня – за рік до завершення контракту хорвату також запропонували нову угоду на покращених умовах, але підписувати її фулбек не поспішав. Коли ж до завершення діючої залишилось 6 місяців, Стрініч почав вимагати продаж – тоді ним активно цікавився “Вест Гем”. Трансферу не сталося, тому в січні Іван вільним агентом перейде в “Наполі”.
Це було б провалом для керівництва будь-якого клубу, але не для “Дніпра”.
Денис Олійник, Денис Кулаков та ряд інших примітних футболістів також пішли безкоштовно, однак за Жуліано влітку 2014-го “Дніпро” отримав 6 млн євро. Це дозволило провести серйозну трансферну кампанію – зокрема, перед стартом кваліфікації Ліги чемпіонів “синьо-біло-блакитні” викупили контракт Дениса Бойка, придбали у “Чорноморця” Лео Матоса й повернули назад Руслана Ротаня. Після зимової паузи вдалося організувати трансфери Романа Безуса та фулбека “Крузейро” Ежидіо, а на правах вільного агента в 2015-му до команди приєдналися Дмитро Чигринський та Папа Гуйє. Епоха величі клубу продовжувалась.
Втім, перші результати не залишали приводів для оптимізму. Мирон Маркевич довго намагався поставити футбол “Металіста”, не притаманний контратакувальному духу “синьо-біло-блакитних” – як наслідок, “Копенгаген” вибив “Дніпро” з кваліфікації ЛЧ, а плей-офф за ЛЄ проти “Хайдука” був пройдений з величезним скрипом. В першому колі УПЛ також було непросто, але команда розігналася й впевнено завоювавла бронзові медалі. При цьому дніпряни примудрились резервним складом розбити “Шахтар” з рахунком 3:2 – це була жорстока помста за півфінал Кубка, в якому “гірники” завдяки неоднозначному пенальті здобули мінімальну перемогу. Саме того вечора з’явився легендарний спіч Руслана Ротаня про “ДНРовский футбол”.
Втім, у сезоні 2014/15 “Дніпро” зробив ставку на Лігу Європи, хоча після перших трьох турів у групі з “Інтером”, “Сент-Етьєном” та “Карабахом” підопічні Мирона Маркевича мали лише одне очко. Все змінилося у Баку, де дніпряни перемогли “Карабах” (1:2). На “Сан-Сіро” команда видала найкращий матч осені (хоча й програла), а в останньому турі влучний удар Артема Федецького у ворота “Сент-Етьєна” на 66-й хвилині приніс три очки. Паралельно “Інтер” ледь не програв “Карабаху” – у компенсований арбітром час азербайджанці забили чистий гол, але арбітр несподівано скасував його.
“Дніпро” вийшов у плей-оф Ліги Європи, а подальшу історію всі пам’ятають: звитяги над “Олімпіакосом”, шедевр Коноплянки в Амстердамі, переможний постріл “Шахова” у чвертьфіналі, два голи Селезньова у ворота “Наполі” та його ж сльози після поразки у фіналі проти “Севільї – таке не забувається.
Втім, сезон 2014/15 був далеко не таким райдужним, як про це згадується. Керівництво клубу почало феєрити вже у першому турі УПЛ, коли матч проти “Металурга” (Д) довелося відкласти на 8 хвилин через плутанину d заявці “Дніпра” – Лео Матос був прописаний під 20-м номером, але на його спині майоріла цифра “12”. Вихід із ситуації знайшли оригінальний: Матоса одягнули у футболку Бруну Гами, а його прізвище заліпили скотчем – португалець же аналогічним чином вийшов на другий тайм у футболці Лео. Цікаво, що колір скотчу в обох випадках був різним.
Протягом сезону виникала купа дрібних проблем, але найбільше вони проявилися перед його завершенням. Зокрема, за чотири дні до матчу проти “Севільї” ледь не зникли квитки для родин футболістів “Дніпра” – за словами Руслана Ротаня, команді повідомили, що вони, ніби-то, привласнені “Приватбанком”. Після розборів польотів з керівництвом виявилося, що квитки лежать у рюкзаку. Також капітану разом із Андрієм Русолом власним коштом довелося закупити партнерам ділові костюми на фінал – за його словами, дніпряни приїхали у Варшаву, “як бомжі”. Крім того, на організацію вечірнього банкету скаржився Мирон Маркевич – йому здалося, ніби гравці та тренери нікому там не були потрібні.
У фінансовому плані 2014-й рік “Дніпро” пройшов більш-менш стабільно. Мирон Маркевич в інтерв’ю Віктору Вацку розказував, що в сезоні 2014/15 зарплатню раз на три місяці платили, хоча бонуси за перемоги над “Олімпіакосом” та “Аяксом” головний тренер роздавав з власних коштів. Із дуже серйозних боргів на “Дніпрі” висіли тільки 4,5 млн підряднику “Дніпро Арени”, але ця історія тягнулася ще з 2013-го й не сильно лякала вболівальників.
Ситуація почала серойзно погіршуватись після зимової перерви. Першим ударом по клубу стала втрата Ежидіо – лівого фулбека, за якого в січні віддали 2, 25 млн євро. Футболіст провів всього п’ять матчів, а наприкінці березня несподівано покинув “Дніпро” з власної ініціативи. Агент бразильця Маркос Мотта мотивував цей крок невиконанням обов’язків з боку керівництва – Ежидіо, ніби-то, не отримав обіцяних квартири, автомобіля, преміальних і, що найголовніше, зарплатні. Згідно норм ФІФА, в такій ситуації гравець має право розірвати контракт в одноосібному порядку.
Заковика полягала в тому, що всі працівники та футболісти знали про специфічну систему виплат зарплатні у клубі – її отримували регулярно, але із затримкою на два-три місяці. Схоже, це розумів і Маркос Мотта, який дуже хотів прилаштувати клієнта в “Палмейрас”: 28 березня він розірвав діючий контракт, 31 березня команді перевели гроші за січень, а вже 1 квітня Ежидіо підписав угоду з новим клубом. Щоправда, 90 днів з моменту переходу в “Дніпро” ще не пройшло, тому Ігор Коломойський цілком міг подати позов до суду й навіть виграти справу – втім, цього не сталося. На відсутність рішучих дій, ймовірно, вплинула заборгованість за трансфер перед “Крузейро”.
Втім, дану ситуацію ще можна списати на специфіку роботи менеджмента “Дніпра”. Справжнім тривожним сигналом стала новина про заборгованість перед Хуанде Рамосом та його помічниками. За інформацією Олександра Денісова, на квітень 2015-го сума претензій складала близько 2 млн євро – саме стільки мав отримати тренерський штаб в якості преміальних. Палата з вирішення спорів ФФУ швидко прийняла рішення на користь іспанців, але Коломойський не поспішав реагувати.
Зрештою, клуб докотився і до серйозних санкцій. Непоступливість Ігоря Валерійовича у справі виплати боргів за будівництво “Дніпро Арени” німецькій компанії Hochtief Solutions AG змусила УЄФА списати всі преміальні за вихід у фінал Ліги Європи на користь підрядника – сума, за різними джерелами, складала від 6,5 до 9 млн євро. На такій драматичній ноті завершувалась епоха великих перемог “Дніпра” у Європі.
Сезон 2015/2016 – останній злет та падіння у боргову яму
Мирон Маркевич всерйоз сподівався на розвиток дніпровського проекту. За його міркуваннями, для боротьби з “Динамо” та “Шахтарем” потрібно було придбати лівого фулбека, плеймейкера та опорного півзахисника, а в разі втрати Коноплянки – ще й вінгера. Звісно ж, головний тренер бажав при цьому максимально зберегти стару гвардію, однак вона почала сипатись на очах.
Мирон Маркевич у всіх інтерв’ю розводив руками й чекав на підсилення. Зокрема, дніпряни цікавились капітаном “Індеп’єденте” Манкуельйо та опорником “Севільї” Банегою, однак апетити аргентинців клуб не потягнув, а андалусійця злякали новини про його зростаючі борги. Втім, “Дніпро” знайшов Маркевичу новачків: на суму в приблизно € 3 млн придбали фулбека “Рієки” Томечака, хавбека “Фламенго” Піко та вінгера “Базеля” Руїса, а вільними агентами підписали Едмара, Даніло та Адамюка – за слабку гру в перші півроку Мирон Богданович назвав весь цей десант “м’якими іграшками”.
В Лізі Європи стався доволі прогнозований провал – дніпряни у групі з “Лаціо”, “Сент-Етьєном” та “Русенборгом” посіли третю сходинку. В чемпіонаті справи йшли куди краще, хоча Мирон Маркевич ледь не після кожного матчу влаштовував розгром своїм підопічним (особливо Безусу) та керівництву, а в серпні навіть подавав у відставку – Ігор Коломойський її не прийняв. До 22-го туру його команда йшла четвертою, однак у ключовому поєдинку за бронзу “синьо-біло-блакитні” переграли на виїзді “Зорю”. Найбільше ж дісталося “Шахтарю”, який у двох матчах програв “Дніпру” з рахунком 1:6 – і все це відбувалося на фоні відсутності зарплатні!
Читайте також: Ексклюзив. Норвежка, яка фанатіє за “Дніпро”
Не залишились дніпряни і без скандалів: у матчі-відповіді півфіналу Кубка України “Дніпро” поступився “Зорі” (2:0), пропустивши вирішальний гол із сумнівного штрафного удару на останній хвилині. Одразу ж після фінального свистка на арбітра Анатолія Абдулу несподівано накинувся Зозуля, який взагалі не був заявлений на гру, а Ротань ще й вдарив рефері ззаду по нозі. Футболісти зчепилися на футбольному полі, фанати гостей почали громити свій сектор, а гендиректор луганців Сергій Рафаїлов назвав їх “дівчатками”.
Втім, той день завершився на драматичній ноті: Мирон Маркевич підійшов до сектору з вболівальниками “Дніпра”, подякував їм за підтримку і прозоро натякнув про свій відхід з клубу. Через місяць він подасть у відставку.
На рішення головного тренера вплинули не результати, а катастрофічно швидке падіння “Дніпра” у боргову яму. Ще на початку червня 2015-го Євген Селезньов в інтерв’ю ТК “Футбол” заявив, що преміальних команда не бачила протягом двох років, а вже у серпні “Спорт-Експрес в Україні” повідомив про 4-місячну заборгованість по зарплатні. Щоправда, “Обозреватель” швидко заявив про виплату грошей за цей період, а робітники клубу в соцмережах взагалі спростували інформацію про перебої.
Дійсно, серйозних новин щодо проблем по зарплатні влітку більше не з’являлось – гравці скаржились лише на відсутність преміальних, а Мирон Маркевич більше гнівався на поломку насосної станції, внаслідок якої засохли поля на тренувальній базі. Крім того, команда переживала через відсутність пояснень щодо майбутнього в клубі, адже у значної кількості футболістів завершувались контракти. Здавалося, що це традиційний безлад імені Андрія Стеценка, однак восени “Дніпро” реально заштормило.
Після вересневого нічийного матчу з “Лаціо” автор єдиного голу “Дніпра” Євген Селезньов видав резонансне інтерв’ю, пригрозивши керівництву своїм відходом. Tribuna.com оперативно дізналася причину демаршу: навесні виплати футболістам розбили на аванс (25-30%) та зарплатню, але протягом чотирьох місяців команда отримувала лише першу частину. Гравці побивалися влаштувати бойкот, вимагаючи сплати усіх заборгованостей, однак клуб, пообіцявши віддати все до кінця тижня, розрахувався лише за один місяць.
У листопаді “Дніпро” ніби-то покрив борги до червня включно й видав аванси за липень та серпень, однак вже у січні 2016-го Даніло Соуза розірвав контракт, заявивши про заборгованість перед ним у п’ять місяців. Крім того, під час переговорів “Бешикташа” з “Дніпром” щодо Бойка турецькі видання повідомляли про ультиматум голкіпера – або трансфер, або позов до ФІФА за несплату зарплатні. Розуміючи, що Денис ризикує піти вільним агентом, Коломойський виплатив її в повному об’ємі. Також були величезні борги перед Євгеном Селезньовим, однак той, за інформацією Tribuna.com, пробачив їх в обмін на вільний перехід у “Кубань”.
Після зимового трансферного вікна фінансування клубу де-факто обрубали. У лютому 2016-го “Неофіційний сайт “Дніпра” повідомляв, що Ігор Коломойський був готовий сплатити частину заборгованостей, але вже у березні Руслан Ротань заявив, що цей процес “не пішов”. Наприкінці сезону став зрозумілий істинний масштаб катастрофи:Паралельно розвивалася інша драма. Ще навесні 2015-го стало відомо про борги перед Хуанде Рамосом та його тренерським штабом, а 20 вересня Палата по вирішенню спорів зобов’язала “Дніпро” сплатити 900 тисяч євро преміальних трьом помічникам Хуанде Рамоса. Взагалі-то, Ігор Коломойський заборгував їм 1,45 млн євро, однак чиновникам вдалося зрізати цю суму – втім, віддавати її олігарх відмовився категорично. Як наслідок, у вересні 2015-го на клуб відкрили справу в УЄФА, в грудні було повідомлено про відсторонення від єврокубків, а вже у лютому 2016-го, після ігнорування двох відстрочок, рішення вступило в силу.
Звіт УЄФА по цій справі розкривав картину повної розрухи. Спочатку чиновники зробили запит до ФФУ й дізналися, що у “Дніпра” взагалі немає боргів – лише судові претензії з боку інших клубів та своїх екс-працівників на суму приблизно в € 2 млн. При цьому клуб вважав необгрунтованими вимоги виплатити 448 тисяч євро заборгованості перед співробітниками клубу.
У вересні УЄФА стало вимагати більш детальну інформацію – і керівництву дніпрян довелося визнати, що існують борги в розмірі 840 тисяч євро перед іншими клубами та 902 тисячі євро перед працівниками. Особливо вражали дитячі відмазки “Дніпра”: спочатку заявлялося про неможливість виплат через обмеження Нацбанку щодо переведень за кордон, а після перевірки УЄФА керівництво почало посилатися на тяжку економічну ситуацію в Україні.
Через заборгованості перед тренерами, командою та персоналом постало питання щодо ліцензії на наступний сезон. ФФУ виявилась не такою принциповою, як УЄФА, в останній момент таки прийнявши рішення про надання атестату “Дніпру” на основі позитивної динаміки покриття заборгованостей перед помічниками Хуанде Рамоса. Ймовірно, українські чиновники зачепилися за старт переговорів з іспанцями – “Неофіційний сайт” на початку червня 2016-го повідомляв, що їм запропонували реструктуризацію, а ті не стали відмовлятись.
Ігор Коломойський запропонував її також футболістам та Мирону Маркевичу. Спочатку олігарх бажав отримати розстрочку на 5 років (!), але команда погодилась лише на погашення заборгованості протягом 1-2 років. Неймовірно, але вже у липні клуб виплатив авансові частини зарплатні за сім останніх місяців – щоправда, тільки тим гравцям, які залишились на контракті. До цього моменту “Дніпро” покинуло вже 18 футболістів.
Більшість “втікачів”, таким чином, не отримала ні копійки, що вилилось у нові судові позови. Лише Руслан Ротань швидко повернеться, погодившись на значне зниження зарплатні, а пізніше вільним агентом вдруге прийде Піко.
Фінальні акорди великого “Дніпра”
У сезон 2016/2017 “Дніпро” увійшов з дублерами в основі та Дмитром Михайленком на тренерському містку. Вже у першому матчі його банда розірвала “Волинь” з рахунком 5:0, хоча потім команда виглядала не настільки круто. Тим не менш, протягом сезону “синьо-біло-блакитним” вдалася серія з 12 турів без поразок при двох перемогах над “Зорею”. Зірками того колективу були Андрій Лунін, Артем Довбик, Олександр Сваток, Владислав Кочергін, Юрій Вакулко, Максим Луньов, Євген Чеберко та старі гвардійці – втім, до весни з граючих легенд у клубі залишився тільки Ротань.
У це важко було повірити, однак серйозних проблем по діючих контрактах у сезоні 2016/17 не було. За інформацією дніпровських ЗМІ, керівництво не тільки сплачувало зарплатню команді, а й скорочувало заборгованість перед працівниками. Не в останню роль в даному процесі відіграли трансфери Андрія Блізніченка та Валерія Лучкевича, за яких дніпряни отримали 1,5 млн євро. Внаслідок такої фінансової стабільності “Дніпро” у чемпіонаті набрав 37 очок – цього було б достатньо для дев’ятого місця, якби не систематичне ігнорування вимог різноманітних інстанцій щодо сплати багатомісячних боргів колишнім тренерам, футболістам та працівникам клубу. Через їх позови з клубу протягом року зняли аж 24 очки.
Таким чином, “Дніпро” скотився на 13 позицію в турнірній таблиці, ганебно вилетівши з УПЛ. Останній матч у вищій лізі розлючені ультрас зірвали всього за 50 хвилин, однак і це ще не було кінцем. 31 травня, вже після завершення сезону, через непогашену заборгованість перед агентом Хуанде Рамоса ФІФА наказала ФФУ понизити клуб у класі. Таким чином, “Дніпро” провалився в Другу лігу.
Читайте також: Фінальний акорд. Як “Дніпро” прощався з епохою
Паралельно з цим процесом розвивалася історія іншого “Дніпра”. 10 березня 2017 року було зареєстровано ТОВ “СК Дніпро-1”, президентом якого став командир полку спецпризначення “Дніпро-1” і народний депутат Юрій Береза. У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань значиться, що 50% даного підприємства належить сину Юрія Берези, а інші 50% – одному із співзасновників партії УКРОП Генадію Полонському. Журналіст Анатолій Шинкаренко при цьому заявив, що доля Полонського розбита на дві рівні частини, одна з яких належить Ігорю Коломойському.
Почесний президент СК “Дніпро-1” заперечував участь олігарха в новому проекті, але факти говорять про дуже близький зв’язок. По-перше, влітку 2017-го у новий клуб перейшли тренерський штаб та більша частина основного складу ФК “Дніпро”. По-друге, нова команда стала жити на базі старого клубу й практично одразу заявила своїм домашнім стадіоном “Дніпро Арену” – дані об’єкти належать націоналізованому “Приватбанку”, однак сам факт проживання двох різних колективів на одній території наводить на роздуми. По-третє, Денис Баланюк заявляв, що всі знали про банкрутство “Дніпра” і що саме через це був створений “Дніпро-1” – можливо, він чогось не зрозумів, однак різноманітні обмовки робили й інші футболісти. Зокрема, Роман Зозуля:
Перед новим клубом поставили завдання виходу в УПЛ за три роки, однак для цього ще потрібно було заявитися на Другу лігу. Проблема полягала в тому, що в якості ТОВ “СК Дніпро-1” “жовто-чорні” не провели жодного матчу, хоча для заявки у професійному турнірі вони повинні були відбігати бодай один сезон в аматорах. Втім, українських футбольних чиновників регламентні нюанси ніколи не цікавили, тож 21 червня СК “Дніпро-1” прийняли до складу ПФЛ. Таким чином, в Другій лізі опинилося одразу два “Дніпра”.
Останній концерт і вбивство “Дніпра”
Про причетність Коломойського до створення СК “Дніпро-1” можна говорити лише як про теорію, адже в противному випадку існує вірогідність нових конфліктів “БФ” з прес-службою цього клубу. Втім, якщо цей проект дійсно створений Ігорем Валерійовичем, то логіка його рішення виглядає очевидно: який сенс сплачувати 20-мільйонні борги збиткового підприємства, коли можно провести кероване банкрутство?
Читайте також: Максимально об’єктивний та неіронічний матеріал про СК “Дніпро-1″
Питання полягало лише в тому, чому “Дніпро” не був оголошений банкрутом одразу, як “Аеросвіт” у 2012-му? Одна із найбільш популярних версій говорить про бажання уникнути санкцій для СК “Дніпро-1”, адже європейські чиновники цілком могли перекинути борги старого клубу на новий. Для такого рішення потрібно мати чіткі докази афери, однак при паралельному існуванні двох юридичних осіб з різними власниками довести їх зв’язок неймовірно складно. Ігорю Валерійовичу ж для успіху взагалі нічого не потрібно було робити – команда ФК “Дніпро”, набрана з випускників академії, цілком могла жити завдяки виплатам солідарності та 15% з долі трансферу Коноплянки в “Шальке” (1,5 млн євро). На накопичення старих боргів можна було плювати з високої дзвіниці.
Таким чином, влітку 2017-го року в місті з’явилося дербі, яке дуже швидко вийшло за межі футбольного поля. Зокрема, ультрас ФК “Дніпро” ганяли новостворений “двіж” СК, погрожували “Неофіційному сайту” й били Юрія Березу прямо на трибунах, в той час як капітан “жовто-чорних” Сергій Кравченко скаржився на футболістів “синьо-біло-блакитних” – мовляв, ті прониклися духом своїх фанатів і ненавидять “Дніпро-1”. Нотки протистояння відчувалися навіть на телебаченні: так, у ефірі “Профутболу” Сергій Нагорняк та Олег Венглинський заявили, що не вважають новий клуб “Дніпром”. Схожу риторику продемонстрував і Руслан Ротань:
“Днепр-1” разве имеет какое-то отношение к “Днепру”? Для меня есть только “Днепр”. Тот, в котором я играл – а другого я не знаю. Да, туда переходили ребята и тренеры, но это жизнь такая, им некуда деваться. Я смотрю на это с другой стороны” – заявив екс-капітан “синьо-біло-блакитних” в ефірі “Профутболу”
Між тим, в сезоні 2017/18 доволі потужний для Другої ліги колектив Олександра Поклонського довгий час складав конкуренцію “Металісту-1925” та СК “Дніпро-1” – при цьому “жовто-чорним” у трьох дербі проти “синьо-біло-блакитних” вдалося здобути лише одну перемогу. Неймовірно, але навіть із таких глибин футболісти “Дніпра” потрапляли у національну збірну та переходили в європейські клуби – зокрема, “Партизан” віддав 180 тисяч євро за Юрія Вакулка, Артем Довбик в якості вільного агента перейшов у “Мідт’юлланд”, а Денис Баланюк підписав контракт з “Віслою”. Олександр Ільїн та Денис Костишин, в свою чергу, відправились у “Колос”, який цього літа прорвався до УПЛ.
Піднятися у Першу лігу дніпрянам не вдалося – підвели як сили юних талантів, так і нові санкції. Зокрема, через заборгованість перед екс-футболістами, працівниками та іншими клубами з команди протягом сезону зняли 18 очок. Смертельний удар було завдано минулого літа: 7-го червня дисциплінарний комітет ФІФА за чергове невиконання рішення суду наказав понизити “синьо-біло-блакитних” у класі, а 27-го їх вивели зі складу ПФЛ. “Дніпро” офіційно втратив професійний статус.
Фанати передбачили такий розвиток подій, тому запустили проект “народного” “Дніпра-1918”, заявивши його на чемпіонат міста. Втім, команда не дожила і до зими – люди перестали платити внески, а спонсори не виявили жодного інтересу. СК “Дніпро-1”, тим часом, став півфіналістом Кубка України, ефектно вийшов в УПЛ, став улюбленцем ЗМІ та затягнув на трибуни вболівальників. На телеканалах та футбольних сайтах “жовто-чорних” стали називати “дніпрянами” й очікували на Лігу Європи. Навіть найбільш віддані СБГ-кольорам фанати змирилися з тим фактом, що місто прийняло ненависний їм клуб Ігоря Коломойського. “Бєня” знову всіх переграв.
ФК “Дніпро” свій останній сезон провів у Аматорському чемпіонаті. Команда вихованців академії під керівництвом Сергія Назаренка зайняла сьоме місце в “Групі 3” та дійшла до півфіналу аматорського Кубка України, де драматично поступилася в серії пенальті “Вовчанську”. Навіть у любительскій лізі з команди зняли 9 очок, однак Ігоря Коломойського це не бентежило.
Читайте також: ФК “Дніпро”: чи є життя після “смерті”?
3-го липня 2019 року “Дніпро” не заявився на Аматорський чемпіонат України, а майже всі футболісти включно з тренерським штабом перейшли у дубль СК “Дніпро-1”. Місце “синьо-біло-блакитних” у любителях зайняв СК “Дніпро-1-Борисфен”, а ФК “Дніпро” де-факто припинив своє існування.
Чому Ігор Коломойський вирішив знищити клуб
В українському футболі склався стереотип про Коломойського як відстороненого управлінця, якого власний клуб ніколи й не цікавив – на відміну від тих же Рината Ахметова, Олександра Ярославського чи Ігоря Суркіса. Про це говорять футболісти, тренери, бізнес-партнери та журналісти, однак при цьому всі дослідники групи “Приват” називають Ігоря Валерійовича менеджером, який звик контролювати найдрібніші процеси – і в “Дніпрі” це також проявилося. Характерним прикладом можуть слугувати спроби повернути із “Шахтаря” Євгена Селезньова:
Також показовою була історія з “дербі однокласників”. Не секрет, що фарми “Дніпра” отримували від Коломойського подвійні преміальні, адже олігарх хотів чесної битви гладіаторів, а не халявних очок. Крім того, Ігор Валерійович принципово заблокував будь-яку роботу з арбітрами, а після дивного матчу з “Волинню” (5:1) у сезоні 2013/14 він, за чутками, залишився розгніваним і попросив відеозапис поєдинку.
Коломойський тримав тісний зв’язок зі спортивними журналістами. Ігор Циганик згадує теплі історії про власника “Дніпра” ледь не в кожному інтерв’ю – там і про суперечки по окремим моментам у матчі, і парі на футбольну ерудицію, і легендарний ефір “Профутболу” з озвученим на всю країну номером Ігоря Суркіса. Не дуже схоже на незацікавленого у своєму клубі керівника, чи на так?
Міф про обмежений інтерес Ігоря Коломойського до “Дніпра” народився через особливості господарства клубу. Дійсно, олігарх не сидів на трибунах “Дніпро-Арени” кожного тижня, але не стільки через відсутність інтересу, скільки через проживання у Женеві. Бажання ж особисто керувати процесами залишалося – і це призвело до дивної ситуації, коли Андрій Стеценко раз у кілька місяців вилітав до власника у Швейцарію вибивати фінанси або вирішувати якісь питання. Така архаїка на фоні сучасних систем управління у “Шахтарі” та “Металісті”, поєднана з перебуванням власників на стадіонах, сильно кидалася у вічі.
Колишні футболісти “Дніпра” ображаються на олігарха через те, що він не приділяв їм достатньої уваги. Зокрема, той не ставив прямих завдань та не спілкувався з ними, через що Хуанде Рамос та Мирон Маркевич пробачали Селезньову будь-які косяки – його міцна дружба з олігархом була важливим мостиком до контакту команди з Коломойським. Сам же Ігор Валерійович пояснював свою відстороненість так:
“Я никогда не хожу в раздевалку и никогда не общаюсь с командой в раздевалке. Никогда. Это принципы. Я противник всех этих комсомольских собраний и всех проявлений нашего советского прошлого. Поэтому я никогда не собираю никаких собраний, не топаю ногами”, – заявив Коломойський у програмі “Світське життя” на каналі “1+1”.
Вболівальники “Дніпра” ображалися на Ігоря Валерійовича через підтримку Андрія Стеценка. Люди ненавиділи “Шрека” через постійні конфлікти з тренерами, відсутність трофеїв та гучних трансферів, жахливий газон на стадіоні та постійні дрібні фейли в організації роботи клубу. Втім, навіть масові безлади на трибунах не переважили особисту вірність давнього друга Коломойського.
Чому ж “Бєня” вкинув так багато грошей у “Дніпро”? По-перше, футбол в Україні завжди був пов’язаний з політичною вагою та статусом – не просто ж так люди Кучми у 90-х шукали “Дніпру” нових інвесторів, Віктор Янукович ходив на матчі “Шахтаря”, а футболістів і досі запрошують у партії. Лідер дніпропетровського клану просто не міг дозволити “Дніпру” бути сіреньким і посереднім на фоні могутніх “Динамо”, “Шахтаря” та “Металіста”. Тим паче, що “Приват” зі своїми агресивними напівзаконними поглинаннями чужих активів в другій половині нульових нажив собі купу ворогів та проблем – футбол же став ефективним публічним щитом. Саме тому виник цілий пул “однокласників”.
Втім, при спробі вгадати, що ж насправді було у голові Коломойського, неможливо обходити стороною характер олігарха. Його стунденський приятель Кирило Данилов у заявив, що Ігорю Валерійовичу більше не цікаво просто бути багатою людиною: “Сегодня для него драйв – это уж никак не зарабатывание денег. Ему интересны красивые комбинации, решение каких‑то проблем”.
Екс-партнер Коломойського по “Привату” Олексій Мартинов в цьому ж матеріалі додав, що Ігор Валерійович – “не конфликтный, но очень азартный человек”. На підтвердження своїх слів розказав дуже примітну історію про зарубу в автоматі для гри в футбол.
“Мартынов победил и собрался уже уходить. Не тут‑то было. Коломойский купил на $100 мешок жетонов и потребовал продолжать. “Следующие двое или трое суток я никуда не ходил, не был на пляже. Мы сидели и играли часами”, – вспоминает Мартынов. Он снова и снова выигрывал, а Коломойский бегал по холлу и кричал: «Этого не может быть!» Он никак не мог принять поражение и то и дело спрашивал: “Ну почему ты опять выиграл?!”
Цей епізод прекрасно розкриває характер Коломойського, а також може пояснити, чому “Дніпро” спіткала така лиха доля. Ігор Валерійович любив не стільки рідний клуб, скільки емоції, які він йому дарував. У 2010-2014 роках він купував для своєї футбольної іграшки нові “жетони”, намагаючись виграти золото чемпіонату, однак з кінцем епохи величі УПЛ інтерес до ногом’яча зник. Власне, олігарх цього і не приховує:
“У нас футбол как таковой практически умер, поэтому… Азарт всегда есть, просто в наших условиях это теряет смысл. Несоответствие качества и инвестиций, того результата, который ты получаешь. Финал Лиги Европы — лебединая песня. А по большому счету мы ни одного матча Лиги Европы не сыграли в Днепропетровске. Запрет на матчи, отношения Федерации, там все в комплексе было” – заявив Ігор Валерійович в інтерв’ю Дмитру Гордону.
Дуже сумно, що жертвою світогляду Ігоря Валерія Коломойського стала історія 101-річного легендарного футбольного клубу. Золота перемога над “Спартаком” у 1983-му, чемпіонство 1988-го, вкрадене через регламентні перестановки чемпіонство 1993-го, битви в КУЄФА проти “Гамбурга” та “Марселя”, срібні медалі УПЛ і Ліги Європи – все це більше ніколи не згадають при описі живих клубів Дніпра.
Втім, варто пам’ятати, що епоха Коломойського у дніпровському футболі не завершилась, а лише перегорнула сторінку. Принаймні, в цьому впевнені як фанати ФК “Дніпро”, так і вболівальники СК “Дніпро-1”. Чорний фон на логотипі нового клубу, створення якого приписують олігарху, символізує його новий публічний щит, а чи розвинеться він у щось більше – покаже час. Якщо Ігор Валерійович знову колись полюбить український футбол, то сапортерів “жовто-чорних” можна привітати – скоро до них приїдуть іноземні футболісти та топові суперники в єврокубках. Втім, вони завжди повинні пам’ятати про долю колишньої його іграшки. Memento mori.
Михайло Юхименко,”Брутальний футбол”
